8/11/15 Wernisaż wystawy fotografii Piotra Wilka + Koncert Violoncelles Célestes

Prypeć (ukr. Прип’ять, Prypjat’) to opuszczone miasto w obwodzie kijowskim, w północnej Ukrainie przy granicy z Białorusią, zwane również Miastem Widmo. Założone w 1970 r. jako osiedle dla pracowników elektrowni jądrowej w Czarnobylu. 27 kwietnia 1986 r., dzień po katastrofie, 50 tys jego mieszkańców zostało ewakułowanych.

Wystawa prezentuje fotografie wykonane podczas wyprawy do tego miasta w 2010 roku.

„Tony łapówek, godziny czekania w celniczym piekle, godziny jazdy przez bezdroża Ukrainy, przy których polskie dziurawe drogi wyglądają niczym 8 pasmowa autostrada.
Wszystko to dla kilku zdjęć, prawdziwej ciszy i smutku mieszanego z szeroko otwartymi oczami.
Wszystko to dla doświadczenia przerażającej pustki i chłodu opuszczonych domów i lasu pożerającego konsekwentnie całe miasto.
Cisza, którą tam zastałem, była piękna i przerażająca. Piękna bo prawdziwa, taka która aż piszczy w głowie, przerywana jedynie dźwiękami natury, która stała się tu nowym gospodarzem.
Przerażająca, bo sprawiła, że żołądek zacisnął się na samą myśl o tej wielkiej pustce dookoła, pustce rodzącej głosy sprzed blisko 30 lat.
Wystawę dedykuję wszystkim, którzy poczuli to choć raz życiu.”
Piotr Wilk

Відкриття виставки фотографій Петра Вілка.

Прип’ять – покинуте місто в Київській області на півночі України, недалеко від білоруського кордону, також відоме як Місто – Примара. Засноване в 1970 році для поселення працівників Чорнобильської атомної електростанції. Населення евакуйовано через катастрофу на ЧАЕС у 1986 році, внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження.

На виставці представлені фотографії, зроблені під час поїздки в Прип’ять в 2010 році.

„Тонни хабарів, години очікування в митному пеклі, їзда по українському бездоріжжі, біля якого діряві польські дороги пригадують 8- смугову магістраль. Це все для декількох фотографій, справжньої тиші та суму поєднаного з широко розплющеними очима. Це все для відчуття страшної порожнечі і холоду покинутих будинків і лісу, який послідовно пожирає все місто. Спокій, який я там знайшов, був водночас чарівний та жахливий. Чарівий, тому що правдивий, аж до крику в голові. Лише звуки природи могли припинити його. Жахливий, тому, що шлунок стискався від самої думки про навколишню порожнечу… порожнечу, яка породжувала голоси майже 30-річної давнини. Виставка присвячена всім, хто хоч раз в житті це відчув.”
Петро Вілк

Wernisaż uświetni występ dziewcząt z Violoncelles Célestes

FB: https://www.facebook.com/events/422140891312388/

Comments are closed.